Примітка до прикладу речення, а не до другого розділу

На картці має бути лише одне речення-приклад. Нотатка поруч — це лише запис на полях, а не другий розділ. Я робив нотатки, довші за це речення, а потім стирав їх з картки, бо вони виглядали як робота. Картки залишаються простими, коли нотатка є лише підказкою. «Дієслово в кінці». «ch, а не sch». «Вчорашня ціна». Більше нічого не потрібно.

DeutschSprechen показує речення. Нотатка призначена для того місця, де ти затинаєшся. Не для всієї граматики.

Що можна записувати на картку

Слово, яке нагадує, а не повчає. Місце в реченні, яке викликає труднощі. Звук. Цифра, яку ти плутаєш. Якщо ти вже правильно вимовляєш правило в реченні, тонотатка тобі не потрібна. Витри її, щойно вона просто стоїть там. Інакше ти читатимеш записку й не промовлятимеш речення. Приклад речення — це вправа. Записка — це пам’ятка, а пам’ятки знімають, коли шлях вже засвоєно.

Власні картки: спочатку речення, вголос, потім записка, якщо потрібно. Не навпаки. Хто починає з пояснення, той у підсумку має лише пояснення, а не слова.

Що я більше не записую

Переклад ще раз. Він уже є на картці, тією мовою, яку ти для цього обрав. Три синоніми. Посилання на розділ. Вибачення. Картки з нотатками до есе стають документами. Документи ніхто не повторює з інтервалом SRS. «Ще раз» або «я це знаю» — це вже вправа на читання. «Я це знаю» діє, коли речення прозвучало, а не коли ти зрозумів нотатку.

Залишатися непомітним у стосі

Під час повторення нотатка може на мить з’явитися в полі зору. Вона не має бути основним змістом. Якщо ти помітиш, що читаєш лише нотатку, наступного разу прикрий її й прочитай приклад речення без неї. Якщо це не виходить, картка ще не засвоєна. Поверни її до інтервалу. Один день, три, сім. Архівуй лише тоді, коли речення закріпилося без підказки.

Вісім карток ввечері, дві з них — вголос і без погляду на записку. Інші можуть мати підказку. Так записка залишається інструментом і не стає опорою для всієї стопки.

Ось як речення пов’язані зі словами: Додати слово. Чому речення важливіше за список: вправляйся вголос.

Один рядок

Приклад речення звичайної довжини, яке ти б вимовив. Нотатка з трьох-чотирьох слів або взагалі без слів. Такі картки ти не відкинеш від втоми. Ти їх промовляєш. Це єдина мета записки на полях: щоб вона колись зникла, а речення все одно залишилося.

Якщо нотатка довша за речення, скороти її до одного слова. Сьогодні, а не «колись». «Бо ззаду». Цього достатньо. Решту ти зможеш прочитати в «Кілавузі», якщо справді вже не пам’ятаєш форму. Пояснення на картці не має сенсу. У мене були картки, нотатки на яких були схожі на половину діалогу. Я їх ніколи не промовляв. Я їх читав і стирав, щоб прочитати ще раз, через докори сумління. Докори сумління — це не дистанція. Відтоді, як нотатка стала короткою, я спочатку промовляю приклад речення і дивлюся лише тоді, коли звук збивається. Один погляд, одне слово, ще раз уголос. Потім наступна картка. Вісім штук. Дві без жодної нотатки — як проба. Якщо ці дві виходять, запис на краю був справді маленьким. Якщо не виходять, картка залишається у стосі. Нотатка не подовжується. Речення стає коротшим, аж поки не вийде. Три слова на полях або жодного. Прикладне речення — основа вечора. Нотатка може бути відсутньою. А речення — ні.

DeutschSprechen надає прикладному реченню місце. Нотатка залишається на полях, короткою, а потім зникає. Речення залишається.